MEMORIAL DAY OF FALLEN DEFENDERS
OF UKRAINE
«Ми доль своїх не вибирали, ми не чекали нагород»:
до Дня пам’яті загиблих захисників України
попереджувальна довідка


З 2019 року 29 серпня прийнято вважати Днем пам’яті загиблих захисників України, адже ця дата пов’язана з одною з найтрагічніших подій від початку російської агресії (з 2014 року) до повномасштабного вторгнення (24 лютого 2022-го), а саме виходом українських воїнів з оточення під Іловайськом, що на Донеччині. Тоді вороги (вже традиційно!) порушили домовленості про «зелений коридор» і, оскарживши всі декларації прав людини, безпощадно розстріляли українських бійців. Трагічний шлях наших захисників пролягав через соняшникові поля. Звідси – соняшник як символ пам’ятної дати, знак скорботи. «Іловайський котел» у висліді здобув епітет «кривавий», увиразнився ним.
«Той серпень 2014-го називають найкривавішим у новітній історії України», – писали наприкінці літа 2021-го, вочевидь, не підозрюючи, що невдовзі настануть ще страшніші часи, війна огорне всю Україну, росія полюватиме не лише на українських воїнів, а й цивільних, намагаючись винищити внівець усе українське, а відтак – ненависне їм споконвік. Війна, що вбиватиме як дорослих, так і дітей… Точніше росія, яка розгортатиме свою так звану «спецоперацію», що набуде масштабів геноциду українського народу й назветься «великою» війною…

До числа загиблих захисників України доцільно зараховувати Небесну Сотню, адже йдеться про
107 учасників Революції Гідності, активістів Майдану, котрі боролися за європейську Україну й були відверто вбиті просто в середмісті Києва проросійським режимом Віктора Януковича
за підтримки москви.



Не секрет, що саме вцілілі учасники Революції Гідності першими вирушили захищати батьківщину, коли війна мала більш-менш регіональний характер (розгорталася на сході України після стрімкої анексії Криму) й була прихована за назвами АТО (антитерористична операція), ОСС (операція Об’єднаних сил).
З початку повномасштабного вторгнення навіть демобілізовані АТОвці знову бралися за зброю, розуміючи загрозу для своїх родин і всієї України. Багато з таких поповнили Небесний батальйон і вже звідтіля, з-за хмар, оберігають нас…
Приміром, Артемій Димид – син греко-католицького отця Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (нині Українського Католицького Університету), капелана Майдану, та відомої іконописиці Іванки Крип’якевич-Димид, правнук історика Івана Крип’якевича, священника і скрипаля Артемія Цегельського (останній упродовж семи років перебував на засланні в Сибіру).
Пластун, випускник УКУ, активіст, мандрівник, ветеран АТО, Герой України, таким лишиться в пам’яті Артемій Димид, який загинув 18 червня 2022 року в бою біля Донецька під час мінометного обстрілу і якому навіки 27…
Украй щемливо і скорботно, коли під час церемонії прощання мама виконує для сина останню колискову…
Спогади друзів про
Артемія Димида
Не можемо в цім контексті не згадати про навіки молодого й перспективного киянина Романа Ратушного, котрий так само був учасником Євромайдану.
Роман активно боровся за збереження урочища Протасів Яр, загинув у віці 24 років 9 червня 2022-го в бою під Ізюмом (Харківщина) як розвідник 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Мама Романа, письменниця Світлана Поваляєва, продовжує справу сина. Цьогоріч (червень – вересень 2024-го) уже вдруге проходить фестиваль «Протасів Яр», присвячений пам’яті Романа Ратушного. Дійство триває впродовж чотирьох фестивальних днів і має на меті «популяризувати сучасне і традиційне мистецтво, українську історію, правозахисні ініціативи та вшанувати пам’ять натхненника фестивалю Романа Ратушного».


Незадовго до своєї загибелі (20 травня 2022-го) Роман поділився міркуваннями в соцмережах.
Цей допис став «вірусним», а тепер лунає як заповіт молодого Героя, втрата якого є невиправною для всієї України, адже саме така молодь мала б розбудовувати нову успішну Україну. Ось Романів меседж:
«Просто запам’ятайте: чим більше росіян ми вб’ємо зараз – тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям. Ця війна триває більше трьох сотень років. Коли ми її програємо, ми стаємо гарматним м’ясом для росіян. Коли ми її виграємо – ми отримуємо час на відпочинок до наступної фази цієї війни. Якщо ви приймете цей факт, вам не потрібні будуть рожеві окуляри від Арестовича чи ваших улюблених аналітиків, які точно знають, коли помре черговий російський цар чи коли в русні закінчаться ресурси».

Похований Роман Ратушний на Байковому кладовищі.

«За Україну віддають життя кращі. Але жертвуючи найдорожчим, наші воїни знають, за що вони стоять до останнього подиху», ‒ слова Дмитра Коцюбайла, відомого за позивним «Да Вінчі». Ця цитата стосується кожного загиблого захисника України, Дмитра зокрема. Учасник Революції Гідності, 18-річним вирушив на схід боронити батьківщину від московита. Художник, пензель замінив на зброю. Звідси – позивний Дмитра. Уже 2014 року став командиром взводу добровольців. Зазнавши тяжкого поранення в Пісках на Донеччині, за три місяці знову повернувся на фронт. 2016 року був призначений командиром 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.

2021-го Дмитрові Коцюбайлу було присвоєно звання Героя України.
Да Вінчі став першим добровольцем, котрий отримав це звання прижиттєво.
Прадід Дмитра воював у складі УПА. Да Вінчі своїм бойовим духом, вольовим характером, численними подвигами не лише продовжив справу пращура, а й возвеличив рід. Як жаль, що мусимо вживати дієслова в минулому часі, коли йдеться про молодих…
Початок повномасштабного вторгнення Дмитро Коцюбайло зустрів на Донбасі (поблизу Щастя на Луганщині). Навесні 2022-го штурмову роту «Вовки Да Вінчі» було переформовано на 1-й окремий штурмовий батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
7 березня 2023 року Дмитро Коцюбайло загинув у битві за Бахмут. Місто, яке українці артикулюють фортецею, як у пісні гурту «Антитіла», для родичів загиблих воїнів стало істинним пеклом, яке проковтнуло їхніх синів, чоловіків, батьків…
Дмитра Коцюбайла позиціонують легендою російсько-української війни. Да Вінчі похований на Аскольдовій могилі. Йому навіки 27…
Пам’ять Дмитра Коцюбайла вшанована і на Черкащині: в червні 2023-го в Холодному Яру (село Мельники) відкрили Меморіал добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу.

Важливо пам’ятати, що російсько-українська війна стартувала 2014 року. Адже є чимала загроза, що діапазон повномасштабного вторгнення може знівелювати чи бодай применшити попередні здобутки і втрати (до 24 лютого 2022-го).
У боях за Іловайськ у серпні 2014-го загинули 220 бійців, 40 зникли безвісти, 13 воїнів перебували в полоні (станом на 22 серпня 2019 року).
Тож саме 29 серпня, дата виходу українських військових з Іловайська через «зелений коридор», щорічно відзначається як День пам’яті захисників, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Серед них – 13 черкащан: Роман Сокуренко («Сокіл», 1983 р.н.), Віталій Костюк («Улибка», 1976 р.н.), Максим Харченко («Макс – Два 00», 1978 р.н.), Дмитро Данілов («Берег», 1984 р.н.), Віталій Коломієць («Танкіст», 1970 р.н.), Олександр Маламуж («Рус», 1985 р.н.), Віталій Малиш (1991 р.н.), Віктор Погорілий (1980 р.н.), Олексій Погорілий (1995 р.н.), Олег Ульяницький («Контра», 1968 р.н.), Володимир Ложешніков («Ест», 1962 р.н.), Богдан Жайворонок (1982 р.н.), Дмитро Назаренко («Коваль», 1974 р.н.).
Тим, котрі вийшли з Іловайського котла, й тим, котрі там навіки-віків лишилися, присвячено документальний фільм «Іловайськ. Вижити!» (2019).
Ще однією знаковою локацією так званої АТО 2014 року був Донецький аеропорт. Його захисники отримали ймення кіборгів.
26 травня 2019 року відбулася прем’єра документального фільму «Аеропорт. Неповернення».

16 січня прийнято вважати Днем пам’яті захисників Донецького аеропорту, які відчайдушно тримали оборону впродовж
242 днів…

Український Кіборг
1
Серце – на зміну вбудованому автомату.
Робот?
Машина?
Трансформер?
Трансген? –
Солдат!
Вчора конструктор йому дарувала мати,
Нині ж він сам –
Транслюдина, Напівавтомат.
А значить – живий. Хай ім’я його утопічне.
Його дійсність – летовище. Всесвітом став термінал.
Коли він конав – билось серце кібернетичне.
Осявало обличчя.
І раптом – спіткнувся січень.
Обвал…
2
Під уламками стелі – посічений.
Кров засохла. Недавній пил.
Скільки часу душа скалічена
Відчуває хаос могил?
Посивіла, німа, сплюндрована…
Їй би торкнутися снів!..
У схололу долоню вкарбоване
Фото доні й синів.
Ганна Синьоок
/з поет. зб. «Відчувати на дотик грозу» (2015)/
Сергій Амброс (1990 р. н.) – ім’я, яке, безсумнівно, знають усі черкасці. Учасник черкаського ультрас-руху, спортсмен, активіст Революції Гідності, Сергій вже у травні 2014 року вступив до батальйону «Азов».
«Є ціль, до якої ми ще, на жаль, не дійшли, а лишати це на півдорозі не можна. Хто, якщо не ми? Воювати мають ті, хто відчуває всередині себе потребу в цьому», – стверджував Сергій Амброс. Загинув молодий боєць 18 лютого 2015-го.
Побратими вірять, що він став соколом…
За два роки по загибелі Амброса в Черкасах відкрили спортивну залу пам’яті Героя. Одна з вулиць міста теж має його ім’я.


Трагічним для Черкащини виявилося 1 лютого 2017 року, адже тоді під час штурму Авдіївки, в одній з найгарячіших точок на Донбасі, загинуло троє черкащан – Андрій Кизило, Дмитро Оверченко, Віталій Шамрай.
Зокрема заступнику комбата 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Андрію Кизилу з позивним «Орел» було (й лишилося назавше!) 23... Напівсиротою став 8-місячний син Артем.
Посмертно Андрію Кизилу було присвоєно звання майора, Героя України. Його іменем названо вулиці в Києві та Умані (остання є «малою» батьківщиною воїна). Навічно Андрій Кизило внесений до списків 1-ї навчальної роти ліцеїстів Київського військового ліцею імені Івана Богуна, який закінчив 2010 року.


1 лютого 2017-го
Світлій пам’яті
Андрія Кизила, Дмитра Оверченка, Віталія Шамрая –
Героїв-черкащан, котрі полягли в бою під Авдіївкою
Серцю – болісно, тілу – боязко.
Зимне дихання крижане.
Лютий першим своїм обов’язком
Кров жене.
Випинається, виривається,
Вигинається вир-течія.
Три душі між собою питаються:
Я чи він? Ти чи я?
Не згодѝлося – всі вродилися…
Трійця лицарів… Їм чолом!
Кров небесна омолодилася –
Аж чорнó…
Час човном випливає з-за обрію,
Мітить хвилі то вздовж, то вшир.
Трійця лéгенів…
Отче, опію
Дай душі!..
Ганна Синьоок
/зі зб. «О-р-і-ґ-а-м-і» (2018)/.
«Велика» війна постукала в кожну оселю, а День пам’яті загиблих захисників України вже має стосунок безмаль до кожної родини…
Не всіх воїнів, на жаль, вдається провести в останню путь, поховати з належними почестями.
«Мамцю, ну не плач» – слова сина Михайла на позивний «Лемберґ», які постійно повторює мама Олена Чернінька – львівська журналістка, фотохудожниця, письменниця, волонтерка.
Михайло зник безвісти під Бахмутом у травні 2023 року. Дивовижної сили жінка написала книгу про сина… Знаєте, якби кожна мати, яка втратила Сина-Воїна чи Доньку-Воїнку, підготувала книгу про свою дитину, такі книги мали б чимало спільного за рівнем болю й досвідом, проте в кожній було б дещо особливе… Адже саме такими особливими, унікальними є діти, котрі виростають і
стають Захисниками батьківщини, готовими пожертвувати заради неї власним життям…


«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими. Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упізнає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? Олена Чернінька ділиться своїм досвідом мами Воїна, який на час написання цієї книжки — зниклий безвісти. Вона ділиться досвідом переживання, болю, переосмислення, пошуку сенсів, світла і віри. У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова...» –
з анотації до книги.

Війна нівелює статуси, регалії, звання. До лав ЗСУ вступають не лише фахові військові, а й письменники, художники, режисери, актори…
Поет Максим Кривцов, автор книги «Вірші з бійниці», загинув 7 січня 2024 року у віці 33 років.
Рудий кіт, якого так любив Максим, загинув зі своїм господарем…


та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою –
писав Максим щемливо і пророчо.
На прощання з ним у Києві люди приходили і з котиками, і з фіалками…
«Грінка» - позивний одного з наймолодших «азовців» Назарія Гринцевича. 10 березня 2024-го йому виповнився 21 рік, а вже
7 травня «Грінка» загинув.
До рідної Вінниці повернувся «на щиті»...
Його прижиттєва відеонастанова тепер звучить як заповіт: «Любіть маму, їжте кашу і любіть Україну».
Коли розпочався Євромайдан, Назарій був 10-річним хлопчиком, проте, як згадує мама Героя, вже тоді розумів вагомість вигуків «Слава Україні!» і «Героям Слава!». Його рішення бути військовим не було спонтанним. Він свідомо обрав полк «Азов». Ще до повноліття пройшов там курс молодого бійця. «Велика» війна застала 19-річного «Грінку» в Маріуполі. Упродовж трьох місяців разом із побратимами Назарій тримав оборону «Азовсталі», втрапив у російський полон. На питання щодо перебування «Грінки» в полоні мама озвучила одне зі синових зізнань: аби не померти від голоду, хлопець упродовж трьох днів їв свої нігті... Після звільнення знову повернувся до війська. Долучився до організації підрозділу «Контакт 12», де став командиром взводу оптичних спостерігачів.

_jfif.jpg)


Важливо наголосити, що, на жаль, у розвідці такого кшталту неможливо згадати всіх, хоча кожен із них заслуговує щонайменше на словесну згадку і свічку пам’яті. Більше того, не слід забувати, що поміж загиблих є не лише Герої, а й Героїні – і таких дедалі більшає: статус воїна вже не є суто чоловічим маркером. Дівчата й жінки не лише займаються волонтерством, доставляючи все необхідне на передову, мешканцям прифронтових територій, є парамедикинями, а й несуть службу на рівні з чоловіками, захищаючи нас на «нулі». Так, 22 лютого 2024 року під Авдіївкою загинула 30-річна снайперка Катерина Шинкаренко («Віскі») з 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Катерина – уродженка Краматорська. До повномасштабної війни займалася велоспортом.
«Мені подобається подорожувати, але жити я хочу тут. І тому я захищаю свою країну, тому й готова померти, щоб мати волю у своїй країні»
Незворотною втратою для українського народу стала загибель 29 травня 2024 року 25-річної Ірини Цибух із позивним «Чека» – журналістки, медикині добровольчого батальйону «Госпітальєри».
«Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі...» – так розпочинається Іринин лист, що звучить як заповіт. Одна з тез «Чеки»: «Свобода – це найвища цінність» – точно стане афоризмом. Зрештою, як і низка інших її сентенцій, що мають усі шанси стати «вірусними" (і вже стали такими!). Приміром, ось ці:
«Щоб мати свободу, треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати, хто ти для себе є, що таке особисте щастя, і як тобі до нього дійти»;
«Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим».
Безсумнівно, як би ми не намагалися вшанувати пам’ять кожного загиблого воїна, це не скасує безмежної втрати рідних.
Іменами Героїв називаються вулиці, сквери, алеї, парки, проте рідні обличчя завше будуть перед очима згорьованих матерів, осиротілих дітей, овдовілих дружин…
«ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!» – звучить патетично, однак на третьому році «великої» війни й на десятому році російської агресії ми вже добре знаємо, що це не так…
І все ж, кортить вірити, що наша пам’ять хоч на дрібку зменшить біль кожного/кожної, котрі пізнали втрату рідної чи близької людини…
У листопаді 2020 року в Черкасах на площі Слави відкрили меморіальний комплекс пам’яті учасників АТО.
Ескіз намалювала донька загиблого під Іловайськом воїна Володимира Ложешнікова – Дар’я.

А вже в листопаді 2023 року в Черкасах відкрили Стелу Пам’яті й висадили дерева на честь полеглих захисників.

На жаль, Стела Пам’яті ледь не щодня поповнюється новими іменами й портретами. Костянтин Мірошниченко – черкаський активіст, учасник черкаського ультрас-руху, організатор проукраїнських заходів, мітингів, маршів, керівник соціального проєкту «AmbrosHub», ідейний натхненник і співзасновник «ГайдаFest», керівник проєкту «НК волонтери», організатор «Черкаського фестивалю кіно». Учасник Революції Гідності, молодший сержант Костянтин Мірошниченко («Мірош») загинув 10 березня 2024 року на Авдіївському напрямку. Йому навіки 31…

У цьому проєкті не поставити крапки…Замість висновку – заклик: запалімо свічку пам’яті!
Слава Україні!
Слава Героям!
Вічна Пам’ять і шана полеглим Захисникам!


Рекомендована література:
«Тричі прощався із життям» : військовий із Черкас розповів про пекло в Попасній // 7 днів Черкаси. – 2022. – 18 трав. – С. 5.
«Я б не пішов, але в мене є діти» : Історії життя трьох захисників України, які полягли у війні з росіянами // Вечірні Черкаси. – 2022. – 19 жовт. – С. 10.
Біля Пагорба Слави встановили меморіал загиблим АТОвцям // Нова Молодь Черкащини. – 2020. – 25 листоп. – С. 3.
Величезним вогнищем вшанували пам’ять Сергія Амброса // Нова Молодь Черкащини. ‒ 2018. ‒ 21 лют. ‒ С. 5.
Герої серед нас / Уман. райрада ; авт. кол. : Л. М. Кравчук [та ін.]. – Умань : Візаві, 2016. – 289 с.
Зіненко Р. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії / Роман Зіненко ; за ред., вступ. ст. Ю. Є. Бутусова ; худож.-оформлювач Е. О. Балула Ч. 1 : 7-24 серпня 2014 року. – Харків : Фоліо, 2019. – 445 с.
Зіненко Р. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії / Роман Зіненко ; за ред. Ю. Є. Бутусова ; худож.-оформлювач Е. О. Балула Ч. 2 : 25-31 серпня 2014 року. – Харків : Фоліо, 2019. – 476 с.
Зіненко Р. Іловайський щоденник / Роман Зіненко ; пер. з рос. Т. Рассадкіної ; передм. Є. Положія ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2018. – 282 с.
Із журналістів – у військові // Черкаський край. – 2022. – 13 квіт. – С. 3.
Калиновська Т. В Оршанці відкрито погруддя Ігорю Момоту /
Тетяна Калиновська // Черкаський край. ‒ 2015. ‒ 18 лют. ‒ С. 3.
Катастрофа і тріумф. Історії українських Героїв / за заг. ред. Л. Івшиної ; упоряд., [передм.] М. Семенченко ; фото В. Мусієнка [та ін.]. – Вид. 2-е, перероб. – Київ : Українська прес-група, 2016. – 295 с.
Кирей Р. «Дикі качки» прямують на схід : «Адвокат», «Хмара», «Арчер» та інші бійці дуже швидко перекваліфікувалися і стали досвідченими фахівцями військової справи / Роман Кирей // Урядовий кур’єр. – 2022. – 6 груд. – С. 9.
Клич Майдану. За Україну, за її волю – і наша туга, і клич до бою : поезії, що закликають до єдності українців, які проживають в Україні і за її межами / [уклад. Й. Гах]. – Івано-Франківськ : [б. в.], 2015. – 327 с.
Лісова Л. В одній руці автомат, у другій – олівець / Лідія Лісова // Голос України. – 2022. – 31 груд. – С. 9.
Лісова Л. Полеглі герої усміхаються до нас з небес / Лідія Лісова // Голос України. – 2022. – 25 жовт. – С. 7.
Пам’ять серця : зб. інформаційних та фотоматеріалів / упоряд. директор департаменту організаційного забезпечення Маліщук Л. М. – Черкаси : Видавець
Ю. А. Чабаненко, 2017. – 316 с.
Поховали рятувальника, який вважався зниклим безвісти на Донбасі // Нова Молодь Черкащини. – 2017. – 11 жовт. – С. 3.
Присяжнюк Ю. Небесна сотня : подвиги людей та уроки історії /
Юрій Присяжнюк // Черкаський край. – 2022. – 16 лют. – С. 6.
Рудневич М. Я з Небесної Сотні : повість / Марко Рудневич ; обкл. В. Єрко ; ред.
К. Харченко, І. Малкович. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015. – 180, 192 с.
Три роки тому під Іловайськом загинули тринадцять бійців з Черкащини : [імена та фот. героїв] / за матеріалами «Рідної Черкащини» // Нова Молодь Черкащини. – 2017. – 6 верес. (№ 36). – С. 10-11.
У Черкасах встановили меморіал загиблим за незалежну Україну // Черкаський край. – 2020. – 25 листоп. – С. 2.

Автор проєкту
Ганна Клименко-Синьоок

