«Бути письменником»:
до 85-річчя від дня народження Григорія Білоуса
Все поглинає Лета,
лиш слово не вмира.
Безсмертя у поета
на кінчику пера
Григорій Білоус
Григорій Павлович Білоус
(22 листопада 1939 — 28 грудня 2011)
Нащадок лицарського роду (Григорій Лютий)
«Я знов подавсь у вік Сковороди...»
«"Ніхто мистецтву не навчить. Мистецтву можна лиш навчитись", — записав я колись до свого нотатника. Це й справді так. У цій справі найпродуктивнішою є, мабуть, самоосвіта — оте безперервне вчитування в тексти найбільших наших майстрів поетичного слова: Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Петра Засенка, Дмитра Чередниченка, Василя Голобородька, Василя Симоненка, Василя Стуса і ще багатьох-багатьох авторів. Точності слова найкраще вчитися саме на поезії...»
(до І. Панасенко,
від 28.03.1998 р.)
«У ліриці й прозі Білоуса переважають лірико-романтичні інтонації. Він — послідовний прихильник класичної версифікації, відзначається високою культурою віршування»
Володимир Поліщук
ОЦІНКИ
«Григорій Білоус — письменник широкого творчого діапазону. Його вірші, поеми й дослідження, присвячені правдоборцям — українцям ХVІІІ, ХІХ, ХХ століть, утверджують спадковість духовного потенціалу провидців українського народу. Автор ставить постаті
Г. Сковороди, Т. Шевченка та В. Стуса у безперервний ряд послідовних будителів народного духу, висвітлює незаперечний вплив на формування національної свідомості та активної громадської позиції, що надзвичайно важливо для сучасної української молоді»
Людмила Марчук
«Григорій Білоус не тільки тонко може бачити, відчувати і розуміти природу — він уміє талановито її ословити»
Іван Дробний